З агрономічної точки зору ріпак – гарний попередник, який позитивно впливає на фізико-хімічні властивості ґрунту. Він покращує його фітосанітарний стан щодо кореневих гнилей зернових колосових культур та різного роду плямистостей на 15-20%. За рахунок специфіки ризосфери та кореневого обміну речовин ріпак збільшує кількість розчинних форм фосфору, посилює накопичення органічних речовин в орному шарі, покращує аерацію ґрунту.
Звичайно у фокусі уваги агровиробників, в першу чергу, шкідники та хвороби. У боротьбі з ними відпрацьовуються технології захисту та використовуються надійні ЗЗР, завдяки яким можна отримати високі врожаї. Тому інколи система живлення відходить на другий план, що може значно вплинути на врожайність.
Під час підготовки до посіву ріпаку виникає дуже багато запитань, серед яких:
- Скільки та які елементи живлення потрібні ріпаку?
- Коли їх краще вносити та в якому співвідношенні?
- Як правильно керувати позакореневими підживленнями?
Потреби ріпаку в елементах живлення. Аналізуючи різні джерела, можна узагальнити наступні показники потреби макро, мезо- та мікроелементів на формування 1 т основної й побічної продукції озимого ріпаку (на фото).
Досить важливим показником є коефіцієнт засвоєння мінеральних добрив. Використання цього коефіцієнту робить розрахунки більш точними, а внесення елементів живлення ефективнішим. Так, коефіцієнт засвоєння N становить 0,3-0,4; P – 0,15-0,25; К – 0,1-0,25 в залежності від ґрунтово-кліматичних умов